Останньою домашньою тваринкою був сирійський хом’як. Звався він Ацинус, в честь Acinus – кластера секреторних клітин в тваринних організмах. Його стиль життя повністю співпадав з моїм – весь ранок спав, вдень намагався щось робити, весь вечір, а особливо ніч, пік активності. І попри таку відмінність, десь під ранок я вже йшов спати, а цей хлопака тільки більше кіл накручував на “тренажері”. Але в кола для бігу була одна велика проблема – саме коло. Воно складалося з пластикового монолітного ребристого циліндра з отвором для осі обертання. Сама вісь була теж пластиковою і досить жостко кріпилась до стінок клітки. Як наслідок, за рахунок тертя і постійних вібрацій, гул, скрип і скрегіт цього агрегату міг розбудити ведмедя зі сплячки. І для нормального сну з цим треба було щось робити.
Змащувати вісь загрожувало вимазуваням самого хом’яка і мало усувало вібрації, а радіальний підшипник було незручно закріпляти. Тоді в інтернеті попала на очі інформація про безшумні мотори, як трифазні синхронні мотори жостких дисків. Донора в мене не було, але виручив твіттер – один з підписників прислав аж два поламані HDD з робочими моторами. 20 хвилин роботи з підбором картонки, болтиків та сверлінням отворів і все було готово – агрегат працював вазагалі безшумно, та й обертатись став більш вільніше та рівномірніше. Просто ідеальний вихід, як забезпечити собі тишину в хаті з такою тваринкою, як хом’як.
Але я був би не я, якби тут все закінчилось!
Першим ділом було перевірено генераторні здібності хом’яка. Звучить круто – взагалі не працює. Кількість обертів, які міг здобути хом’як була настільки малою, що на виході не було і 1 вольта.
Друга ідея – тренувати хом’яка як у справжньому спортзалі. Принцип простий – хом’як починає бігти, система починає давати живлення на двигун і обертати бігове коло все сильніше, тим самим стимулюючи його бігти швидше. Але хом’як виявився лінивіший – вже з мінімальним “підганянням” він вистрибував з кола, або навіть зупинявся в ньому і крутився як в каруселі. Діло гибле з таким спортсменом.
Третя ідея – вимірювати пробіг і швидкість. Для цього було спаяно елементарну схему з використанням інфрачервоного діода, інфрачервоного фототранзистора, екранчика 1602 (з використанням I2C конвертора) та контролера у вигляді Arduino UNO. Принцип роботи теж дуже простий – на бігове коло наклеєно чорну ізоленту, в одному місці поверх неї наклеєна тонка смужка білого паперу. Сенсор у вигляді пари з інфрачервоних діода і транзистора, обмотані чорною ізолентою були направлені на бігове коло. При проходженні одного оберту сенсор реєстрував “переривання” на фототранзисторі внаслідок відбивання білою смужкою інфрачервоного випромінювання діода, сигнал реєструвався як одиниця в контролері і, після нехитрих математичних калькуляцій, на екран виводилась наступна інформація – кількість пройдених кіл, відстань, час і швидкість в revolutions per minute (RPM). Результати вражали! Середнє значення обертів складало 15 тис за добу, пройдений шлях – 4 кілометри. Рекордне значення – 25 тис обертів і 7,9 км! Жаль, що записів про швидкість не збереглось.
Я старався вести журнал пробігу, і навіть автоматизував збір інформації (про що згодом), але життєві обставини зйомної квартири склались так, що хом’як був змушений переїхати до батьків, де прожив до самої смерті, переживши своїх братів на точних пів року.
Фото і матеріали: https://telegra.ph/Acinus-Sir%D1%96jskij-12-18
Посилання на публікацію: https://t.me/maysternya_molphara/7